Двічі особливі. Неймовірні історії від Олени Акопян. Історія перша. Нобуюкі Цудзі Життя на слух.

Чим живе людина, що хвилює її, чим вона пишається, чого прагне? Як ми сприймаємо те чи інше в людині, яка так разюче не схожа на нас? Чи варто довіряти першим враженням, особливо коли перед нами – людина на перший погляд не така як усі? Адже цілком можливо, що ця людина більш особлива, більш видатна, ніж здається. Історії від Олени Акопян – саме про таких людей.

Внаслідок вродженої аномалії Нобуюкі Цудзі з’явився на світ незрячим. При цьому з самого раннього дитинства він виявив неабиякі музичні здібності .
У віці двох років на дитячому піаніно він зіграв різдвяну пісню «Jingle Bells», по слуху запам’ятавши цю мелодію . У чотири роки він почав систематично займатися музикою, а в десять років відбувся його дебют на сцені Симфонічного центру Осаки. У дванадцять років Нобуюкі грав в токійському Санторі Холл, а також в славетному нью-йоркському концертному залі Карнегі-холл . Твори вивчав на слух зі своїм викладачем музики, пізніше робив це за Брайлем.

Під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі в січні 2012 року демонструвався короткометражний фільм «Вогні Японії», де Нобуюкі Цудзі грає на роялі, відновленому після ушкоджень під час руйнівного землетрусу 2011 року в східній Японії. Водночас Нобуюкі є автором твору «Елегія для жертв Цунамі 2011 у Японії».

У репертуарі піаніста твори Моцарта, Бетховена, Шопена, Ліста-Паганіні, Дебюссі, Мусоргського, Чайковського, Рахманінова, Капустіна та багатьох інших композиторів

…2009 рік. США. Штат Техас, місто Форт-Уорт. Конкурс піаністів імені Вана Кліберна. Японський піаніст Нобуюкі Цудзі готується до свого чергового виступу, де йому належить виконати 1-й концерт Шопена і 2-й концерт Рахманінова. Крім самого піаніста беруть участь: диригент Джеймс Конлон (США), – тітка-перекладач з англійської на японську і назад. Кілька невстановлених осіб сидять на задньому плані в першому ряду або ходять по залу. Піаніст знайомиться з диригентом. Диригент знайомиться з піаністом, Маестро Джеймс слухає, гортає партитуру, час від часу через перекладача робить зауваження. Помітно, що піаніст йому дуже подобається. Диригент каже «very beautiful». По обличчю піаніста пробігає збентежена усмішка. диригент запитує «Як звуть піаніста?». Йому відповідають: «Нобуюкі. Або просто Нобоа». «Нобоа» – повторює диригент з помітним американським акцентом. Нобоа грає фрагменти творів. Грає всухом’ятку (без оркестру). Це не концерт і тим більше не турнір. Музика звучить самозабутньо, розслаблено, без зайвого мандражу, плетучи мережива з клавіш, залишаючи позаду всякого роду загальноприйнятні сентенції, традиції, інсинуації, занурюючись в «астрал», вивільняючись з плоті і злітаючи до небес Під час репетиції Другого Концерту Рахманінова з диригентом Набуюкі здивував першого тим, що чує вібрацію повітря в момент, коли Джеймс Конлон «змахує диригентською паличкою».

Особлива увага – з 44 хвилини!

Все життя Набуюкі, кожен крок, орієнтовані виключно на слух! Ніколи не бачивши людей “головою не рухаючих”, ця непересічна людина живе і спілкується зі світом, виключно слухаючи його, і висловлюючи самого себе, свою реакцію на почуте. Навколо нас безліч звуків, але 90% інформації ми сприймаємо візуально, через зір – так створена звичайна людина. Його ж слух, його вуха є свого роду його «очима»`. Якби навіть Нобоа знав, що вважається серед нас нормою, то продовжував би мотати своєю талановитою головою, пізнаючи, і пропускаючи через себе (свої вуха) навколишній світ, що він, власне, і робить.

У 2009 році один з членів журі конкурсу імені Вана Кліберна, головний музичний критик газети «Boston Globe» Річард Дайер (англ. Richard Dyer), якому довелося чути виконання багатьох непересічних музикантів, зізнався: «Дуже рідко я можу закрити свій блокнот і просто слухати виконання. Нобуюкі спонукав мене слухати його, не перериваючись».

Надалі – слова зайві. Просто слухаємо.

Акопян Олена